index page

 
Кавафис.ru

главная   


главная

КАВАФИС НА УКРАИНСКОМ: ПЕРЕВОДЫ АНДРЕЯ САВЕНКО

     Несколько слов о переводах К.Кавафиса в Украине

     Полного корпуса переводов К.Кавафиса пока, к сожалению, не существует. Первые попытки перевести фрагменты его поэтического наследия связаны с кружком эллинофилов, возглавляемых акад. Андреем Александровичем Белецким.
     Одним из неофитов, взявшихся за переводы, стал впоследствии метр современного украинского перевода Г.П.Кочур. Из-под его пера вышли переводы таких стихотворений, как «Ожидая варваров», «Свечи», «Молитва», «Фермопилы». Эти стихотворения увидели свет в сборнике переводов европейской поэзии «Вітрила» («Паруса»), вышедшем в Киеве, в 1969 году. Все стихи К.Кафависа, переведенные Г.П.Кочуром, были опубликованы в сборнике его переводов «Друге відлуння» («Второе эхо»).
     Следующей публикацией была подборка переводов с краткой вступительной статьей, подготовленная супругой А.А.Белецкого, Т.Н.Чернышевой для журнала переводной иностранной литературы «Всесвіт».
     В середине 90-х по инициативе Фонда греческой культуры в Одессе был организован проект подготовки украинско-греческой билингвы, для которой должны были быть переведены все произведения поэта, но эта попытка не была осуществлена.
     Все же, большинство собранных материалов было напечатано в третьем томе «Записок историко-филологического общества Андрея Белецкого» (Киев, 1999). Вступительная статья была подготовлена И.П.Бетко, а переводчиками стали члены общества – А.Д.Пономарив, Е.К.Чернухин, И.П.Бетко, А.А.Савенко. Были также использованы переводы покойного Г.П.Кочура, любезно предоставленные его семьей. Многие стихотворения имеют несколько переводов, отображая, таким образом, разницу восприятия материала различными переводчиками.

А. Савенко

 

Голоси

Відлуння голосів знайомих, рідних.
Тих, хто помер уже, чи тих,
що віддалилися, мов і самі мерці.

Інколи в снах до нас говорять тихо.
Інколи в будень роз’ятрять думки.

Тоді відлуннями себе вони вертають
рядків із першотвору нашого життя—,
мов музика,
                  мов ніч далека,
                                    що згаса поволі.

…200-го року до Різдва Христового

“Філіппа Олександр разом із Еллінами, без Спартанців”

Так! Уявімо лиш,
як байдуже поставилася Спарта
до того напису. Ну, “без Спартанців”—
зовсім природно!
На те
і народилися вони у Спарті,
аби будь-хто їм владно не наказував,
мов челяді лякливій, вкляклій долі.
Врешті,
великий еллінський похід
і не з царем спартанським на чолі
їм видався далеко більше, ніж непевним.
Тож переконливо занадто, що “без Спартанців”.

Було, втім, це позицією, що і відчутно.

Тож, без Спартанців коло Граніка,
і трохи згодом поблизу від Ісса,
і у вирішальній битві, де була
вщент знищена страшенна сила,
яку стягнули Перси до Арбел:
—і від Арбел заради перемоги та руйнації.

Ось так, з чудес Великого Походу,
звитяжного, оспіваного словом,
найбільш славетного в віках,
(ще жоден не досяг такої слави)—
з’явились ми:
великий грецький світ.

Александрійці і Антіохійці,
і незліченні греки Єгипту й Сирії,
Персиди мешканці і Мідії,
об’єднані великими державами,
строкатістю богів, і звичаїв, і звичок,
і говорів, що, мов струмки, злилися
у Спільну Грецьку Мову і її
ми донесли до Бактрії, до Інду.

З’явились ми!… А зараз
чому б не розповісти й про спартанців?!

Вечорове сонце

Кімната ця!—так добре мені знана.
ЇЇ й сусідню зараз орендують
якісь купці. Бач, дім тепер увесь
у справах, у роботі.

Як добре ця кімната мені знана!

Тут, поблизу дверей була стара софа
і перед нею, наче кинутий недбало,
такий же самий давній турецький килим,
і поруч—жовті силуети ваз.
Праворуч, ні, чекайте!
Помилився,—якраз навпроти
стояла шафа з дзеркалом.
Старий мій стіл письмовий
знаходився, оточений стільцями,
якраз по центру. Під самим вікном
було те ліжко,
в якому ми кохалися колись.

Вони ще там, ці бідолашні речі!

Під самим вікном
стояло ліжко,
напівзалите сонцем вечоровим.

…Годині о четвертій, по обіді,
ми розлучились…на якийсь там тиждень…
На жаль той тиждень
Переріс у Вічність!

Епітафія

Чужинцю, коло Гангу лежу в могилі я,
Самосець родом. В цих тричі проклятих краях
я вів життя нужденне, в злиднях та сльозах.
Про жереб мій гіркий тобі розкажуть хвилі.

Від пристрасті до золота сп’янілий…
—Хто із богів мене на манівці затяг?!
На узбережжі Індії мій закінчився шлях
від примхи Посейдона, всі тілесні сили

із сивиною (так!) тягар неволі розчавив:
вже не вдихатиму трунких морських вітрів,
як ледь замріє Самос, не вклонюсь вітчизні знову я!

Тож—швидше!—без гливкого жаху ув Аїд зійду.
Хоч там я еллінів, співгромадян, напевно віднайду!
І розмовлятиму із ними еллінською мовою!

Кроки

В ебеновому ложі, що тримають
у пазурах коралеві орли,
розкинувсь безтурботно, спочиває
Нерон—щасливий у солодкім забутті.
Квітуча плоть. У ореолі моці
п’янкий вирує молодості сік.

Та поблизу у залі мармуровій,
де в закутку зачинено ларарій
Агенобарбів, затишку нема. Сама тривога!
Збентежило щось давні божества!
Тремтять маленькі охоронці дому
і прагнуть невеличкі поховати
тіла.
Почули бо зловісний темний звук,
зі сходів що лунає—ближче, ближче…
повільний скрегіт кроків металевих
повзе нагору в хитавиці східців.
Налякані, напівпритомні Лари
юрмою кидаються вглиб свого притулку,
божки штовхаються, хтось падає під ноги
і спотикаються, не втримавшись, наступні.

Вони вже здогадалися, чия то є хода.
Вони впізнали неквапливий крок Ериній.

Вікна

У сутіні кімнат спливає день за днем
у марних пошуках: на стелі? долі? де?
знайшлось бодай віконце… трішки прочинити!..
Одне. Десь нагорі. Яка була б то втіха!
Та жодного нема. Нівроку не щастить,
чи краще взагалі нічого не знайти!?
Можливо світло те—нова прикмета лиха.
Хто зна?—яким новим світам судилося б з’явитись?

Термопіли

Уклін і шана тим, що у житті своєму
мету обрали і боронять Термопіли,
словам обітниці не зрадивши ніколи.
В Діяннях праведні і завжди справедливі
та їхній вирок знає милосердя;
заможні, зберігають свою мужність,
і мужні—в час, коли обступлять злидні.
В усякій справі, навіть у найменший,
все віддадуть, щоб стати у пригоді.
Тільки вони Скрізь, Завжди кажуть Правду,
до кривдників її ж приборкують ненависть.

Але ще більше слід їх шанувати,
заздалегідь бо знають—неминуче
прийдешнє, з’явиться підступний Ефіальт
і врешті-решт Мідійці таки пройдуть.

Зневіра *

Коли Пелей за жінку брав Тетіду,
здійнявся серед учти Аполлон
і, молодих благословивши, провістив їм
оракул про нащадка цього шлюбу.
Бог рік: “Ніколи він не знатиме недугу
і довге матиме життя”. Коли закінчив,
Тетіду радість пройняла, бо Аполлона
слова—(вона те добре знала від провидців)
були, мов запорука щастя її чаду.
Як виріс Ахіллес, то міць його і врода
Тессалії дала і честь, і славу,
згадала мати Аполлонове пророцтво.
Та якось із старцями прийшла звістка
Лиха, скорботна про загибель Ахіллеса.
Й богиня пеплос пурпуровий розірвала
і, здерши, пожбурнула геть від себе
дорогоцінні персні та намиста.
І у плачах згадалось їй минуле,
і запитала, що робив тоді премудрий,
де був Володар Муз, що красномовно
на учті так казав, де був Провидець,
як відняли у сина її юність.
Тоді старці сказали—Аполлона,
що сам зійшов у міцну муром Трою,
рука з троянцями убила Ахіллеса.
______________________________
* Таким чином, багато що схвалюючи у Гомера, таке втім ми не схвалимо (мова йде про другу пісню “Іліади”, про оманливий сон Агамемнона—прим. А.С)…ні в Есхіла (той уривок), де Тетіда каже, що Аполлон, співаючи на її власному весіллі,
                  “мені зичив щастя в материнстві,
                  дітей міцних здоров’ям обіцяв,
                  що довге їм відмірено життя.
                  Насамкінець промовив:“Твоє щастя
                  Богам не байдуже”, і тим мене потішив.
                  Я щиро вірила:“Вуста святії Феба,
                  в яких зросло мистецтво віщування,
                  збрехать не можуть”. Але ж він,
                  він, саме він співав тоді…
                  …і саме він убивцею стає
                  мого дитяти.”
                                    Платон. “Держава”, ІІ, 383b

Che fece... il gran rifiuto

Колись надійде день і багатьом належить
зробити вибір—вирішальне “Так!” чи “Ні!”.
                                                Той, що свідомо
свій жереб вибрав (“—Так!”) ніколи вже додому
не вернеться. Він розпочав свій шлях. Бентежні

думки його полишили, діла чуттям тотожні.
Невпевнений, (і той) теж не шкодує. Навіть
як знову запитали б, скаже—“Ні!”.
                                                Однак як гірко давить
те “Ні!”(“Ні!” правильне)—і так—хвилину кожну!

Розлад

Далекосяжні наміри богів розладнуємо ми,
бо є створіннями квапливими. Людьми!
У Елевсині чи у Фтії. Потай, у залі дальній
Деметра і Тетіда передати хочуть дар
божественний крізь полум’я, де дим й священний жар.
Та завжди Метаніра, вибігши зі спальні,
простоволоса, зойкає, уздрівши дії ті,
Й завжди наляканий Пелей встигає увійти.

Троянці

У намаганнях наших (нас—невдах!)
ми чимось дуже схожі на троянців.
Лише здолаємо успішно щось, одразу
Вже далі пориваємось почате
продовжити з надією на вдачу.

Проте щось завжди з’явиться і зупиняє нас.
Вже Ахіллес, здійнявшися на насип,
несамовитим криком нас лякає.

У намаганнях наших ми—троянці.
Вважаємо: хоробрість і рішучість
від нас ворожість випадку відверне.
І відступаємо від стін, готові до двобою.

Коли ж випробування час надходить,
нам не стає хоробрості й рішучості,
здригається душа і ціпеніє,
і починаємо ми бігати вздовж стін
з надією, що втеча нас врятує.

Поразка ж—безсумнівна. Нагорі,
на мурах міста вже голосять тризну.
Життя проходить перед нами у риданнях тих.
Пріам з Гекабою оплакують нас гірко.

Тим, хто збройно захищав Ахейський Союз

Сміливці, які так хоробро бились
й зустріли смерть зі зброєю в руках,
без ляку ставши проти тих,
хто не зазнав ще жодної поразки.
Ви—бездоганні! Чи картати вас за те,
що схибили Діей та Крітолай?!
І як захочуть греки похвалитись,—
"Таких дітей народжує народ наш",—
скажуть. Про вас.Такою осяйною буде ваша слава.
Написано Ахейцем, у Александрії
сьомого літа царювання Латера Птолемея.


О переводчике. Савенко Андрей Александрович, магистр классической филологии, преподаватель кафедры эллинистики Киевского Национального Университета им. Тараса Шевченко. Переводил произведения К.Кавафиса, Й.Сефериса, Й.Визииноса, А.Пападьямандиса, древнегреческих лириков, Лукиана.
Данные переводы были опубликованы в «Записках историко-филологического общества Андрея Белецкого», том 3 (Киев, 1999).
 

[К.П. КАВАФИС]

 

SpyLOG

FerLibr

главная   

© HZ/ DZ, 2000-2001